Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу. – Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти. – Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт. – Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. – Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? – А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? – А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках. – Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, – Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть! Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою – злетіли у вись рушники. "Лишайтесь щасливі", – і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
https://lyrics.primanota.net/dvorovye-pesni/psnya-pro-matr.htm